Вірші

НАЙКРАЩІ ВІРШІ

по вашому визнанню

(Найбільше 10 віршів за рік)

Я живу наче сокіл,
Дивлюся на гори
У душі моїй спокій,
Я рухаюсь вгору.
Не пихатий, не гордий,
Ніс не дивиться вверх.
Я можливо не модний
Та стежина наверх.
Без образ можна жити,
Позабути табу
Та людей рятувати,
Зупинивши злобу.
Як провалиться пекло,
Тоді зникне і рай.
Це гармонії русло,
Але також наш край.
Кожен рік, кожен місяць,
Чортів більше стає.
Поміж ратиць і китиць
Один праведник є.
Неважливі купюри,
Він не хоче монет.
Але іншим фігурам,
Все ж зламали хребет.
Нам за правду - решітка,
А за ними закон,
На руках чорна мітка,
Бо з них кожен дракон.
Убиваєш дракона
І тепер ти дракон.
Не тобі заборона,
Та старий Вавілон.
Ти продав свою думку,
Своїх друзів забув.
Хоча вчора на кухні
Ти їх бачив та чув.
Ти продався за бакси,
Гучі, Мерс, Феррарі.
Ролекси, дві подруги,
Свій літак, Маямі.
Повільно деградуєш,
Забувши про цей світ
Будинок позитиву
На evil hunter street.
Сьогодні, або завтра,
Позбавлять тебе волі.
Яскраво світить vatra,
Прийде новий «воїн».
І знову все по колу,
Драконом став герой.
Побачивши всю силу,
Тепер і він король.
Ненавиджу брехливих,
Хто воїнів продав.
Хто людям посміхався,
Але нахабно крав.
Хто кожен день за дурнів
Тримав увесь народ.
Знайшов себе він в урні,
Відкрив брехливий рот.
Про честь і благодійність
Туману напустив.
А потім закордоном
Славетно відпочив.
Сміявся з нас і знову,
У кріслі свин засів.
Всім говорив про мову,
Не чувши голосів.
Як робот, про закони
Повторював весь час.
Хоча - це заборони
Не в нього, а для нас!
Не він без грошей, голий,
Не він ледь-ледь живий.
Не він старий та хворий,
Але він діловий.
Мерзотник при параді,
Жадібний та підлий.
А сила тільки в правді
І цей дракон вже блідий.
А я тримаю марку
І довго вже пишу.
В руці порожній аркуш,
Де правду опишу.
В душі Ярмак та LIA.
Вони не продають
Свою країну, мрію,
А гордо тут живуть.
Я також гордий жити
В країні Кобзаря.
Завжди буду любити
Свій дім, а не царя.
Тримаю вправно зброю,
Слова - мій автомат.
Не здамся їм без бою...
Я новий, Ваш, солдат!

Автор: Олександр Рубець

Напиши мне три слова родная,
Ты же знаешь то, как я страдаю.
Ты же знаешь как сильно влюбился,
Но в любви своей я заблудился.

Без тебя не могу спать я ночью,
Разрывает всю душу на клочья.
Убивает меня, но так тихо,
Расскажи мне, ну где найти выход?

Каждый день я тебе изменяю,
Но как жить без тебя - я не знаю.
Как узнать своей жизни дорогу,
Удалить всю печаль и тревогу?

Каждый день поднимаюсь, не трушу.
Берегу своё сердце и душу.
Всё шагаю вперёд понемногу,
Но судьба вся известна лишь Богу.

Каждый день говорю миру правду,
Но не знаю, а где буду завтра?
Я не дам, что б меня изменили,
А такого любили, ценили.

Я продамся и рот свой закрою -
Когда буду лежать под землёю.
Знаю, пишутся книги, страницы
И в истории жизни таблицы.

Я когда-то в учебниках буду,
Хотя может меня и забудут.
Написать хочу сразу три тома.
Все огромного смысла, объёма.

Все насыщены сутью, моралью,
Не закрыты печальной вуалью.
Где педаль только газ, но не тормоз,
Вы услышите мой и Ваш голос.

Голос правды, любви, голос чести,
Без упрёков, нытья, чувства мести.
Без обиды стою у истоков,
В мире, где миллионы пороков.

В мире лжи, где отнюдь не обманщик
Сердце бьёт, как стучит барабанщик.
В мире слабости, трусости, боли,
Где играют все разные роли.

Я мечту свою нежно так грею,
Знаю выйдет, всё точно сумею.
Ты когда-то ведь тоже вернёшься,
Мне так мило вдали улыбнёшься.

А сейчас нужно жить и бороться,
Пока пульс резко не оборвётся.
Превратившись лишь в горсточки пыли,
Будет жить тот, кого не забыли.

Автор: Олександр Рубець

Я из города лжи и страдания,
Я из города страха, воров
Я из мест, где в почёте свидания,
Правда только в бараке ментов.

Где бухают и сразу же коляться,
Где дерутся за взятку друзья.
Здесь ещё, Слава Господу, моляться,
Но вдали слышен выстрел ружья.

Запах серы витает повсюду,
Вперемешку с каким-то дерьмом.
Я сучат никогда не забуду,
Буду их убивать перед сном.

Автор: Олександр Рубець

25.11.2020

Две тыщи двадцатый проходит в надежде,
За шею корона нас жмёт.
И вы не спешите, салатик доешьте,
Год крысы окончил свой счёт.

Вы ёлки в лесу не рубите, купите,
Жалейте природу свою.
Вы Деда Мороза бухнуть позовите,
А я без сто грамм запою.

Сосна неживая, стоит оливьешка
Часы скоро полночь пробьют.
И где-то ещё остывает пюрешка,
Но жаль до неё не дойдут.

Включаю каналы, а там те же лица,
С экрана всё то же поют.
Ведь нам, чтоб прожить - до тридцатки учится,
А те миллионы гребут.

Страна погружается вольною птицей
В мир песен, без слуха певцов.
Где каждый стремиться прикрыться столицей,
Отдаться за пару мультов.

Они продают свою честь, свои нравы,
Они позабыли свой дом.
Из них половина - как бублик дырявы,
Других нужно сразу в дурдом.

Ведь им конкуренты на звёздном Олимпе,
Лишь те, кто страну продают.
У каждого свет излучается с нимба,
Нам их «небеса» отдают.

Чиновники, судьи, смерть в белых халатах
И бизнес нас давит ногой.
Когда речь идёт об убитых солдатах,
Тогда волонтёров долой!

Ведь эти шакалы, где смерти и пули,
Где наших загнали в котлы.
Они на войне, не бойцы хайпонули,
Вот это и правда ХОХЛЫ!

Где совесть - там яма, где деньги - там гниды,
Не все, но увы большинство!
А им не нужны старики, инвалиды,
Плевать что у нас Рождество.

Ведь им бы деньгами карманы набиты,
А смерть чья-то - это добро.
Они у страны, у своей, паразиты
Берут, что-бы было зеро.

У них все рабы, нас так низко склонили,
Страну превратив в казино.
Отдали мы всё, даже то, что любили,
А это уже не смешно...

Тот проданный Крым, та войнушка в Донбассе
И здесь олигарх не при чём?
Он мог всё закончить одним щелчком пальцев,
Но нет, там сжигают огнём...

Обёртка в погонах, внутри кусок ShitА
Не трогают дядю с баблом.
Они же Красавцы, они же Элита!
А деда вязали втроём.

Как много людей, что достойны по праву
Всю мерзость на правду сменить.
Одним только - эти дела не по нраву,
Других не хотят допустить.

И так мы живём, где таланты убили,
А кто-то уже за бугром.
Но тех кто выходит на верх - окружили,
Уроды своим большинством.

Где есть один умный - три глупых найдётся,
Увы, они держат страну.
Ведь если один за нас с Вами дерётся,
То трое разграбят казну.

Из самой богатой страны континента,
Стали беднее Зимбабве!
Всё это наследие шага, сегмента,
Снова на новые грабли!

Автор: Олександр Рубець

Я іду кожен ранок по місту,
Посміхаються парки та сквери.
Подолали дорогу тернисту,
Тільки ми у Ромнах режисери.

Ми знімаємо фільм про природу,
Постанову вночі про манери.
Та цураємось нашого роду
І спілкуємось наче химери.

Але я бачу світле майбутнє,
У яке наше місто рушає.
Де дитяче життя незабутнє,
Де футбольна родина засяє.

П'єдестал світової арени,
Співаки, що країна вся знає.
Винахідливі, мудрі учені
Наших авторів світ ще пізнає.

Ми маленька та горда родина,
Ми каштанами з Києвом схожі.
Кожен знає, Ромни - Україна!
І що люди прекрасні та гожі.

Автор: Олександр Рубець

И мне не нужно миллион фанатов,
К чему мне миллионы лживых лиц?
Хочу с тобою быть всё время рядом,
Ведь ты моя царица из цариц!

Автор: Олександр Рубець

На Курской дуге, под звон пуль,
В бою сорок третьего года.
В тот жаркий как пекло июль,
Убит был мой дед, воевода.

Ещё миллионы таких,
Как он, погибали в окопах.
Но много осталось живых,
Что люто рыдали у гроба.

Они хоронили друзей,
А смерть злобно в спину дышала.
И многие с криком «УБЕЙ»
С гранатой к фашистам бежали.

А в тихой избушечке мать,
У Бога, за сына просила.
От пули врага он лёг спать,
Насквозь она тело пробила.

Фашисты взрывали мосты,
Людей избивали до смерти
А после виднелись кресты
И так каждый день в круговерти.

Как долго же ждали тот миг
И вот в сорок пятом свершилось.
В маю наш соперник поник,
Победа! Как будто приснилось...

И вот в этот день юбилей,
Стоят у огня ветераны
Ах сколько же было смертей,
Мы чтим вашу боль, ваши раны.

Не нужно нам больше войны,
Не нужно её очертаний
Мы ради детей жить должны....
Без боли, без лжи, без страданий.

Автор: Олександр Рубець

Воля нам з тобою показала долю,
Доля в свою чергу принесла любов.
Я тобі кохана все в житті дозволю,
Дякуючи долі, що тебе знайшов.

Посивіють скроні та все ті ж долоні,
Як і на початку у моїй руці.
Я її чекаю, знову у полоні.
Наче двадцять років, тільки вже знавці...

Покохав на віки, серцю біль та ліки.
Щирий поцілунок в пам'яті моїй.
Я пройду з терпінням всі життєві муки,
Щоб живим зостатись у душі твоїй...
Автор: Олександр Рубець

Ви просто уявіть, що є планети,
Де все інакше, іншії світи.
Там навпаки читаються газети,
Кохання в тому рейсі не знайти.

А може я вже дуже помилився
І там усе по іншому, в добрі.
До мене силует твій прихилився,
Хоча не твій і точно не мені.

Це другий світ, який нам не пізнати
І дуже добре, ну або на жаль.
То копії які не відшукати,
А ми у цьому світі вертикаль.

Всевишній все створив на різних шпальтах,
А нас хвилюють ті - де живемо.
І може є сторінка де все легко?
Та ми лише по тексту ідемо.

І те, що навкруги - невипадково,
Нам Бог будує в долі всі мости.
Шляхи тернисті, грізні і казкові,
Та шлях життєвий вибираєш Ти!

Автор: Олександр Рубець

Вечірнє танго танцювали,
Там долі радісно сплились.
Неначе птиці вигравали
І гучно посмішки лились.

Це було влітку, ми на святі.
Завзяті, щирі, молоді.
Думки були такі крилаті,
А роки наші золоті.

Проходить час, за ним минає
Зима, весна, осінній дим.
А літо на душі гуляє,
Приємно бути молодим.

Мені давно вже не шістнадцять,
Та в голові такі ж думки.
Вони ще будуть років двадцять,
А може і на всі віки.

Я став дорослим дуже рано.
Складне життя, прості рядки.
Та все ж чекаю філігранно
Одне кохання на роки.

Автор: Олександр Рубець

Ты пойми - он тебя не любит,
Ты пойми - он уйдёт к другой.
Твоё сердце и душу сгубит,
Твои слёзы пойдут рекой.

Для него ты игрушка, кукла,
Наигравшись прогонит прочь.
Не туда твоя жизнь свернула,
Не тому подарила ночь.

Он на утро тебя забудет,
Ему жизнь твоя не нужна
Ты звонка будешь ждать как чуда,
А в ответ одна тишина.

Не поймёшь что была игрушкой,
Не поверишь что только раз.
Не одна у него подружка
И большой словарный запас.

Парень любит девчонок разных,
А ведь милый на вид, простой.
В голове лишь одни соблазны
И такой ещё молодой.

Он обманщик, он вор, любовник,
Не продайся его словам.
По годам он студент и школьник,
Но напишет тысячи драм.

Может я для тебя здесь лишний,
Не услышишь мои слова.
Но вкусив горько-сладкой вишни,
Ты поймёшь кто твоя судьба!

Автор: Олександр Рубець

А які гарні наші села...
Та вже на жаль вони пусті.
Не грає музика весела,
Лиш бур'яни ростуть густі.

Раніше діти там сміялись,
У кожен дім несли листи.
Тепер хати всі посхилялись
І молоді там не знайти.

У селах закривають школи,
А перший клас - це нуль осіб.
Хоч є земля - та люди голі,
Всі закордоном їдять хліб.

І як же страшно, що це рабство,
Де людям не дають життя.
І в когось ще хвата нахабства
Нас рахувати за сміття.

Але у когось інша думка,
Вони все дякують за щось.
У них лише одна задумка,
Щоб щось погане відбулось.

Та все ж нас більше, ми майбутнє
І не потрібно нам війни.
Ви поверніть народ могутній,
Де живуть села та сини.

Щоб воювали тільки в спорті,
Не доживали, а жили.
На Кримському були курорті,
Сказати, що він НАШ могли!

Автор: Олександр Рубець

Я живий!

Я живий лиш тоді коли плачу,
Я живий лиш тоді як сміюсь.
Я живий коли хочу і бачу,
Я живий доки Богу молюсь.

Я живий коли мрію щоденно,
Я живий як на сцені стою.
Я живий і живу сокровенно,
Я живим залишусь як помру.

Я живий коли людям потрібний,
Я живий і душа молода.
Я живий, бо живу своєрідно,
Я живий хоч минають літа.

Я живий, бо живе моє слово.
Я живий у серцях і думках.
Я живий як мене пам'ятають
І живим залишусь у віршах!

Автор: Олександр Рубець

Вибори

Там де шелестить трава,
Де поля буяють.
В літню пору то жнива,
То дощі ганяють.
Нам з Петром робота є,
З рання і до ночі.
А якщо шабашка де,
То й вони робочі.
Виліз гарний колосок,
Бур'яни упали.
Тільки чути голосок,
Котрим всіх лякали.
Це не чорт і не бабай,
А наш шеф оратор.
За проблему як згадай,
Зірвеш детонатор.
Як почув директор наш,
Що біда настала.
То провів нам інструктаж,
З'ївши шматень сала.
Як же так, куди ідем,
Де мої палати?
У полях весь вік живеш...,
Треба в депутати!
Ну сказав він і сказав,
Вранці глядь новини.
Він заявку вже подав
З партії «Свинини»
Ми з Петром почувши це,
Довго не барились.
Думали він нас спасе,
З усіма сварились.
А коли прийшов наш шеф,
У нові палати.
То забув усе життя
Ставши депутатом.
І за нас з Петром забув,
Тільки кістку кинув.
Що все зробить, всіх почув,
Але нас покинув.
Через років п'ять дивлюсь,
Знов повзе до поля.
Подивись хто йде Петрусь,
Депутат Тополя.
Знову партія нова,
Знову заливає.
Гарні в нього всі слова,
Він нас відчуває!
Нумо виберім його,
Хай працює далі.
В бізнесі він ого-го,
Гроші там чималі.
І пройшов наш бізнесмен,
А на благо людям.
Групу нам привіз «Кармен»
І конверта суддям.
Обікрав він знов народ,
Знову лізе в раду.
Третій раз без перешкод
Хочеться у владу.
Партія нова і знов
Говорить те саме.
Головне, що він пройшов,
В раду замість Сави.
Сава хлопець молодець,
Робить все в країні.
Ну, а наш як холодець,
«Слава Україні!»
Вибрали ми кабана
З прізвищем Тополя.
Він уже наївсь сповна,
Буде нам всім воля.
Знову там, аж третій раз,
Він і не старався.
Просто сів у свій літак
За кордон помчався.
Вибирай, не вибирай,
Ось така халепа.
Думали підніме край
Новий наш Мазепа.
Але він підняв карман
Грошима набитий.
Справжнісінький бусурман
На людей сердитий.
Зараз ви електорат,
До людей звертаюсь.
Гарний той лиш кандидат,
Кого не стидаюсь.
І якщо цей чоловік
Чисту совість має.
Проживе свій чесно вік,
За людей згадає.
То такого ви беріть,
Брехуна забудьте.
Той хто хоче вас купить,
Ви гоніть та гудьте.
Пісні не потрібні нам,
Також дискотеки.
Все залишиться для вас,
Ми ж вам не ацтеки.
Продаватись годі вже,
Ми мій друже люди.
Регіон наш збережуть,
Ті хто не іуди!

Автор: Олександр Рубець

А знаешь ли Ты..., что такое любовь?
А знаешь как грустно бывает?
Когда ты один в тишине вновь и вновь,
Вино уже не помогает.

Когда ты не с нами, но вроде живой,
Работа тоску забивает.
Не можешь найти свой душевный покой,
Никто за тобой не скучает.

Внутри тебя боль, а ты прячешь её,
Улыбкою всех согреваешь.
Но как бы слеза не катилась ручьём,
В беде ты всегда помогаешь.

А может и правда, и к чёрту любовь?
Она ведь как роза с шипами.
На сердце от боли течёт моя кровь,
А тело увязло с грехами.

Автор: Олександр Рубець

Якось у верховній будці
Пес кричав в останній раз.
Він сидів в прекрасній шубці,
Не жалів красивих фраз.
Біля нього всі зіваки.
Миші, горобці, коти.
А в палатах лиш собаки,
Треба Тузю стерегти.
На сторожі сидить родич,
В полюванні вірний друг.
Порівну всю ділять здобич,
Контролюють все навкруг.
Дали слово мишенятам,
Що здолають всіх котів.
А котам пообіцяли
Дати мишам всім чортів.
І всі вірять, всі сміються,
Ото зараз заживем.
Миші із котами б'ються,
Пси кричать: "мир збережем."
Ходять свині коло хати
Насміхаючись із них.
У сараї люблять спати,
Та образити слабких.
Із собаками у долі,
І горою ці за них.
Разом всіх держать в неволі
При умовах нелегких.
Тільки горобець побачив,
Тільки горобець почув.
"Краще жити" - він зазначив
І реформу враз відчув.
Всім його на розтерзання
За наклеп, та метушню.
Сів у клітку в наказання
За нечисту маячню.
Ще розкрила клюва курка.
Куд - куда, да куд-куду?
Нею зласувала Мурка
Гордість панського суду.
І задумали вусаті
Будувати хитрий план.
Обміняли таракани
Сахар свій на чемодан.
Снігурі із ластівками
Все літали за кордон.
Різними брели стежками
Попиваючи бурбон.
Жити думали як свині,
Та вродились виживать.
Не по тій пішли стежині,
Бо в чужині помирать.
Є мораль у кожній байці,
Де і як життя прожить.
Головне душа велика,
Щоб проблеми пережить.
Щоб запам'ятати хто ти,
Де живеш і народивсь.
Всі верховні нечистоти
Скинуть геть, їх час спинивсь!

Автор: Олександр Рубець

Вірш-присвята президенту(минулому)
"Останні п'ять років життя-2"

Ти душу свою на вівтар положив,
За нас ти помер, та для себе не жив.
І хай соловейко мовчить у саду
Я з квітами в пам'ять на цвинтар прийду.

Прийду й подивлюся в обличчя батьків,
Вони не такі як в верховних катів.
Очі сльозами і горем налиті,
А у політиків просто залиті.

Пропала свобода, слово і сила,
Влада людей так своїх захистила.
Гроші на вітер, святкові салюти,
Та у кармани побільше валюти.

А може вже досить людей обкрадать,
Прийшов час за хлопців зі сходу згадать?
Прийшов час згадати за бідний народ,
В якого крім вас більш нема перешкод.

Кати ви народу, годі мовчати,
Усіх вас потрібно пересаджати!
Якщо ви і далі будете красти,
То Україна вся може пропасти.

А ви патріоти словами кричіть,
Країну любити гарантів навчіть.
Щоб кожен політик, міністр чи прем'єр
Знав всю цю дорогу із крісла в кар'єр.

Щоб гроші не крали у наших батьків,
Навчання зробили на сотню років.
Дали нам умови і де працювать,
Забули слова: воювать, убивать.

Не хочемо бути ми перші з кінця.
Корупція, рабство нам не до лиця.
Комусь після кулі лишається сон,
Бо в кріслі осівся скажений барон!

Автор: Олександр Рубець

Вірш-присвята президенту(минулому)
"Останні п'ять років життя"

Вітер тихо насміхався,
Коло тину у саду.
Ти мене лиш дочекайся,
Я до тебе знов прийду.
Дочекайся мене вранці,
Дочекайся на зорі.
Щоб посунулися шанці
І заграли кобзарі.
Щоб залишили нам спокій!
Серце люба так болить...
Де не глянь - там степ широкий
Землю нашу боронить.
Помирають козаченьки,
Гроші тільки у царя.
Не побачити їм неньки,
Не дійти до вівтаря.
Кров з очей вже полилася,
Ну за що, за що напасть?
Гірка річка розлилася,
Хай за все вам Бог воздасть.
Пам'ятайте люди добрі
Біль ошпарених грудей.
Всі кричали, всі хоробрі,
Та п'ять років..., ювілей.
Пам'ятаю як кричали:
Тільки він нас приведе!
Всім народом ми благали
Хай отаманом буде.
Помилились..., та фатально,
Тих хоробрих вже нема.
Тільки вписані прощально
Всіх героїв імена.
П'ятирічка вже минає,
"Рідна матінка війна..."
Наш народ щодня вмирає,
А на троні сатана.

Автор: Олександр Рубець

У нас в Ромнах стоїть Тарас
І всіх оберігає.
Він говорив - настане час
Війна нас поєднає.

Що говорив - те і збулось
У думах, заповіті.
Нам воювати довелось,
А декому горіти.

Нам довелось нести гроби,
Братів, синів ховати.
Ми довели, що не раби
І нас не подолати.

Пройшовши смерті і котли
До Бога закликаєм.
Ти мудрість нашу поверни,
Війну ми проклинаєм.

Ти поверни нам синю даль,
Ти поверни нам долю.
Країну чисту як кришталь,
Незламну нашу волю.

До тебе молимося ми,
Тобі пісні співаєм.
Нам це Тарас заповідав
І ми не забуваєм.

Автор: Олександр Рубець

Не цураймося рідної землі...

Хай кожен знайде в собі сили,
Сказати правду в одну мить.
Ми мріємо, щоб нас любили,
Коли душа наша болить.

Одному треба гроші, злитки,
В той час, як іншому життя.
Не вірить той, що ці пожитки,
Вважав давно він за сміття.

Людина - це не просто слово.
Це - чуйне серце. Це - душа.
І буде жити той чудово,
Хто Україну поважа!

Але коли вона тікає,
Коли цурається землі.
Без Батьківщини помирає,
Без мови гасне в чужині!

Автор: Олександр Рубець

Трибуни повністю забиті,
Вболівальників мільйон.
А там всі грають імениті
В битві за дивізіон.

Кожен хто на полі - б'ється,
Радісно кричить фанат.
Після голу хтось сміється.
Воротар як акробат.

Всі на полі в рівних складах.
Шкіра, приналежність, вік.
Грай в близьких собі командах
Жінка ти, чи чоловік.

Знають діти все це змалку
Де офсайд, де кутовий.
Бачить як зробив помилку
Той гравець, що польовий.

А у нас немає грошей,
Спонсор де? А стадіон?
Граємо лише для себе,
Із нас кожен чемпіон.

У футбол не грають гроші,
А в дворах і на полях.
Нас немає на афіші,
Та футбол у нас в серцях.

Автор: Олександр Рубець

За окном метели,
Выпал первый снег.
Что же ты смеёшься
Милый человек?

Может очарован,
Или злой совсем,
И немного скован
Паникой систем?

Где-то загрустилось,
Где-то занесло.
Как-то так случилось
Боль всю унесло.

И зима красиво
С осенью в обмен.
Принесла игриво
Ветер перемен.

Веселятся люди,
Дети так поют.
Все хотят в салюте
Видеть бой минут.

Мы желаем счастья,
Вот такой указ!
Чтобы все несчастья
Не касались вас!

Автор: Олександр Рубець

МОЛИТВА

Богу я тихенько помолюсь,
Уночі упавши на коліна.
Та в ікону щиро подивлюсь,
Я не хочу бачити руїни.

Помолюся тихо за сім'ю,
Щоб здоровою була родина.
Не забуду матінку свою
І назавжди в серці Україна.

Помолюсь, щоб не було війни
І без чварів доля обіймала.
Щоб живі були усі сини,
Котрих ця подія поєднала.

Кожен день сумні лиш чути звістки,
Котрі в дім приносять тільки біль.
Хай поперек горла стане кістка,
Тим, хто наш народ вважа за ціль.

Помолюся я тихенько Богу,
Помолюсь за все, що є живе.
Тільки він покаже нам дорогу,
А чи рана з часом заживе?

Автор: Олександр Рубець

Зустріч у парку

Зустрілись якось у парку
Знайомі два сердечка.
Забули смуток та журбу,
Не кажуть ні словечка.

І ось пройшов миттєвий шок,
Вони заговорили.
Немає поблизу пташок,
Раптово відлетіли.

Говорить він:
"Привіт, ти як?"
"Живу без змін,
Один бардак."

"А в тебе зараз як життя?"
Його запитує вона.
Всі промайнули почуття,
І відповів: "Кохаю я..."

"Ти щось сказав?"
"Та ні, то так."
А вітер знав
Розлукам смак.

Пройшла ще мить після розмови.
Мовчання, тиша поміж слів.
Не буде на Землі любові,
Коли в душі не чути спів.

І опустивши очі в землю,
Або піднявши в срібну вись.
Пройшли усе життя даремно,
Ще й поспішаючи кудись.

Навіщо жити у стражданнях,
Ти про кохання розкажи.
Щоб не тонути у бажаннях,
Всі почуття їй покажи.

Запам'ятай, що ти людина,
Тобі весь наш прекрасний світ.
Для того, щоб була родина,
Відразу їй скажи привіт!

Як починається розмова,
Про вашу долю, почуття.
Скажи лише чотири слова:
"Тебе завжди кохаю я!"

Автор: Олександр Рубець

Покрова

Ми нащадки отаманів,
Наші предки козаки.
Борючи усі кайдани,
Танцювали гопаки.

Повертаючись у курінь,
Випивали по сто грам.
Свою шаблю загострили,
Дали в зуба ворогам.

І пройшовши всі дороги,
З перемогою весь світ.

Даючи всім допомогу,
Проживали сотню літ.

На Покрову у нас свято
Українських козаків.
Так давайте всі завзято
Танцювати гопаків.

Щоб не мали з вами суму,
Щоб не знали з вами бід.
Хай Покрова нас всіх вкриє,
Та розтопить в серці лід!

Автор: Олександр Рубець

Вірність

Ой, колись це було за морозних ночей
Я стояв і дивився картину
Там собака ішов, з лісу вовк виглядав,
І зустрівшися іклом прикинув.
А над ними туман, десь там місяць палав,
Зорі також, але не світили.
Так стоявши десь там і дивившись на них,
Обімлів, не відразу повірив.
Вовк як демон стояв, а собака ішов,
Не боявшись до нього підходив.
І коли вже дійшов то огледів його,
По своєму йому щось промовив.
Зрозумів я не все, бо собака то був,
Але вовк став не так заглядати.
Часу трохи пройшло, а для мене як мить,
Вовка глядь і нема коло хати.
Люди цілі в селі, бо вожак то вовків,
А із лісу виднілася зграя.
І ніхто не прийшов, і ніхто не напав,
Тільки пса через день вже не стало.
Він любив тих людей, він хотів лиш добра,
До вовків, у той ліс поблукавши.
І знайшовши його, і зустрівши його,
Не хотілося вірити завше.
Пес лежав на землі, вовком вбитий він був
І життя за нас всіх він віддавши
Врятував все село, полюбив всіх людей,
Не подумав за себе ігровий.
І нам треба навчитися жити у пса,
Що за рідних померти готовий!

Автор: Олександр Рубець

Не грай з вогнем...

Не грай з вогнем, бо він пекучий,
Не грай прошу, бо прийде ще біда.
Біда не в тім, що щось сгоріти може,
А в тім біда, що серце догора.

Я подивлюся в небо синє-синє,
Побачу там як зірка дотліва.
Так дотліва вогонь в душі дитини,
В котрої батька, забрала війна.

Я хочу щоб було на серці гарно,
Я хочу щоб живі були мої слова.
І палко я жадаю мирну і красиву,
Єдину, сильну, мужню Батьківщину.

І хочеться знайти мені терпіння,
Побачити без рани рідний дім.
Благословенна буде Україна,
І щезне безкінечний грім.

Не грай з вогнем, бо він пекучий,
Не грай прошу, бо прийде та біда
І діти стануть слізно промовляти:
"Я хочу, щоб завершилась війна!"

Автор: Олександр Рубець

Прекрасна дівчина

Я може щось не розумію,
Чи може щось роблю не так?
Живу я наче в Україні,
Та не країна у думках!

В думках і думах моя мила,
Якій своє життя віддав
Ім`я у неї сизокриле,
Її напевно Бог послав!

За неї у середньовіччі
Почався лицарскьий турнір
І я б напевно весь змарнівся
Але вже точно виграв в нім

Цю дівчину, в якої врода
Неначе всесвіт покорять.
Ти краща, берегиня роду,
За тебе можна й воювать!

Я не люблю гучні слова всі,
Лишень такі, що доведу.
А говорити й не робити,
Не те, на що весь час іду!

Було повір життя спокійне,
Та згодом, все пішло не так.
Тебе зустрів і запалало,
Вже мертве серце у грудях!

Я думав назавжди завмерло,
Але лишень тебе зустрів.
Я покохав, і не даремно,
Я скільки років вже прожив!

Весь час, що я блукав по світу,
Всі темні ночі, світлі дні
Які пішли й не повернулись,
Але тепер зі мною ти!

Автор: Олександр Рубець

Осенняя любовь

Дождь, октябрь, очей моих сиянье,
Моя любовь была ведь не случайной.
И я любил тебя всем сердцем,
Куда же от него мне деться?

Быть может вырвать, сжечь иль утопить,
Но разве перестану я любить?
Но разве прикажу вот так эму я,
Что бы старался он тебя забыть?

Насколько знаю, то любовь есть испытанье,
Когда же? Что же? Где произойдёт?
Уйдёт любовь, в причалы расставанья,
Или останется обоим навредив?

Любви, как таковой ведь нет на свете.
Есть девушка и парень,
Есть люди со своими именами
И есть болезнь, с названием - любовь!

Но вот скажу я вам, как будто каюсь.
Любовь есть грех - но грех этот святой.
Я никогда тебя любить не перестану,
Красивый, светлый ангел мой!

Автор: Олександр Рубець

Слава Україні!

Україно мила мати,
Як же ж неньку не кохати?
Чи забути можна поле,
Чи річки забути?
Може соловейка в лісі,
Спів вже не почути?
Бо прийшла біда на край наш,
Та й прийшла з війною.
Забирає всіх з собою,
Смерть та із косою.
Діточки усі твої Україно нене,
Боронять твої краї до крові своєї.
Боронять від терористів,від солдатів руських
Та вбивають на кордоні засланців кремлівських.
І не будуть віддавати їм землі й частини,
А будуть гордо промовляти Слава Україні!

Автор: Олександр рубець

Вірші

НАЙКРАЩІ ВІРШІ

по вашому визнанню

Розширені налаштування